Довідка про історію села Чаплинка
Через Лисянський район з північного заходу на південний схід протікає мальовнича річка Гнилий Тікич. По її течії зі сторони першим населеним пунктом нашого краю є село Чаплинка.
Гарна місцевість приваблювала до себе людей ще в давнину. Про це свідчить чотирикутне городище, яке вказав на своїй «Археологической карте Киевской губернии» (1895) відомий український історик Володимир Антонович та виявлені на околиці села залишки поселень трипільської (ІУ –ІІІ тис. до н.с.) і черняхівської (ІІ- У ст. н.с.) культур.
Трипільське поселення знаходиться на лівому на лівому березі Гнилого Тікача на відстані 0,3 км на північ від села , на західному схилі яру Березняк. Його площа становить 3 га. Відкрите воно вчителем історії Балабан О.П., обстежене археологом Смоляр С.І. у 1987 році. На місці поселення знайдено розписний трипільський горщик, два прясельця, крем’яна сокира, уламки ліпного кухонного та столового посуду, фрагмент глиняної культової посудинки, кам’яна зернотертка та фрагмент крем’яного ножа. Більшість цих знахідок знаходиться в музеї історії села.
Черняхівське поселення витягнуте над річкою із заходу на схід між Чаплинкою і Шушківкою. Серед знахідок - фрагменти черняхівського кружального столового та кухонного посуду, а також обвуглені кістки.
Але найбільш загадковою і величною спорудою, за словами вчителя фізики місцевої школи Івана Кіндратовича Безвершенка, є так звані «Бурти»-земляні вали, які розташовуються один біля одного на площі 1,9 гектрара і мають висоту 10 – 12 метрів. Навколо цих буртів, які видно з колгоспних агрономічних карт, до 1972 року на площі 6,2 гектара були інші вали висотою 506 метрів. Пізніше вони були знесені. На буртах є два великі провали, і Безвершенко припускав, що на глибині є підземні ходи чи споруди. Жителі Чаплинки ніколи не знаходили на цьому місці жодного уламка посуду чи якісь інші свідчення життєдіяльності людини. Здавна про «Бурти» ходять страшні легенди і навіть ще й зараз люди бояться там ходити. За народними переказами тут були поселення Івана Палія, який очолив боротьбу українських козаків і селян проти польського гніту в кінці ХУІІ- на початку ХУІІІ ст.
З розповіді старих людей відомо, що в дані часи на місці с.Чаплинки стояв ліс. Згодом ліс почали вирубувати , і на цих місцях почали оселятися жителі. Утворилось село, яке було обгороджено кам’яними мурами. На околиці села є будівельні матеріали. Так, в долині річки Гнилий Тікич на поверхню виходять поклади граніту, поширені глини, будівельні піски, залягають бентонітові глини.
Час виникнення села Чаплинка невідомий, але за народними переказами, земля здавна належала шляхтичу Чаплинському. Від його прізвища і походить назва поселення. Певний час у селі існував замок.
Село Чаплинка згадується на сторінках історичного роману «Початок».
Костянтина Масенка, який присвячений подіям 20 – 30 років ХУІІ ст. Отже можна припустити, що воно існує від початку ХУІІ ст. і знаходиться в межах
Київського воєводства Речі Посполитої. В роки національно- визвольної війни українського народу сер. ХУІІ ст. Чаплинка ймовірно входила до Лисянського полку. Проте, це лише наші припущення, в основі яких згадка про село в художньому творі. Документальних свідчень про Чаплинку ХУІІ ст. ми не маємо.
З історичних документів нам відомо, що до 13 грудня 1774 року польський король Станіслав Август, згідно з дарчою грамотою, Білоцерківське староство, Чаплинку і деякі інші села віддав у спадкове володіння Франциску Ксаверію Браницькому. Це був відомий польський магнат, великий коронний гетьман і дипломат.
В 1793 році, після другого поділу Речі Посполитової, Правобережна Україна відійшла до Російської імперії. За новим адміністративно-територіальним поділом с.Чаплинка відійшло до Боярської волості Звенигородського повіту Київської губернії. До Чаплинської парафії належало с. Кучківка, розташоване за 3 км від Чаплинки.
28 листопада 1847 року, під час проведення інвентарної реформи, селяни села Чаплинка відмовились від наділів, визначених за новою люстрацією. Про цей виступ свідчить запис, який зберігається в Центральному державному істричному архіві у м.Києві.
Невеликі дані про село середини ХІХ ст. ми знаходимо в статистичних, історичних та церковних замітках «Сказание о населенних местностях Киевской губернии», які зібрав Л.Похилевич (1864р.): « Чаплинка, село на левой стороне Гнилого Тикича, в 3-х верстах ниже села Кучковки от м.Боярки Звенигородського уезда отделяется только Тикичем. Жителів обоего пола: православних -805, римських католиков – 12. Церков Успенская, деревяная, 5-го класса, земли имеет 37 десятин. Неизвестно в каком году построєна. К ней приписана деревня Поповка, в 3-х верствах отстоящая. Она лежит на правой стороне Тикича, имеет на полях несколько могил, називаемих Палевими, потому, как полагают, что близ них стоял станом Палий в один из своих походов. Жителй обоего пола 448. Прежде к Чаплинскому приходу причислялась и деревня Кучковка.» Отже, всього в Чаплинці проживало тоді 817 жителів, переважна більшість яких була православна (98,6%).
Селянська реформа 1861 року була сприйнята селянами неоднозначно.
Вона звільнила від особистої залежності, але залишала частину повинностей.
У березні 1863 року селяни с.Чапплинка відмовилися виконувати повинності статутних грамот.
У другій половині ХІХ ст. в Україні та південній частині Росії виникла різновидність християнства – штундизм. На формування штундизму мали вплив німці –колоністи баптиського напряму. Назва «штундизм» походить від німецького слова і означає –година ( молитви). Наприкінці ХІХ ст. секти штундів та баптистів злилися. На територію Лисянщини штундизм поширився з Херсонської губернії. Активну участь у цьому взяв селянин села Чаплинка Герасим Балабан. Деякі історики вважають його першим, хто започаткував штундизм у південній Київщині. Герасим Балабан утік із села в Херсонську губернію і, повернувшись назад у 1981, почав поширювати ідеї штундизму. Пропаганда стала активнішою, коли до неї залучився волостний чаплинський писар Ляхоцький. Вони вели пропаганду проти офіційної церкви, духовенства. 1872 року Г. Балабана було заарештовано, але через відсутність доказів його відпустили. Після цього Г. Балабан почав ще активніше поширювати ідеї штундизму серед селян сусідніх з Чаплинкою сіл. За це він був знову схоплений поліцією, відправлений до тюрми. За той час баптистська громада села Чаплинка становила 60 осіб. Штундисти поступово відмовлялися від православної атрибутики. У будинках одновірців проводили молитовні зібрання, на яких читали уривки з Біблії, обговорювали проблеми повсякденного життя, співали духовні пісні, молились. Кількість свят штундисти звели до мінімуму. Різдво та Пасха, неділя, а в деяких громадах –субота. Розрив з церквою та здоровий спосіб життя звільнили штундистів від витрат на духовенство й алкогольні напої. Завдяки працьовитості та поміркованості чимало віруючих стали заможними. За свідченнями поліції у 1880 році у селі нараховувалося 353 штундисти.
Короткі дані про Чаплинку та Успенську дерев’яну церкву є в «Памятной книжке Киевской епархии (1882). Церква відносилася до 5 класу приходу.
Мала одного причетника, 1651 прихожан (722 чоловіків і 729 жінок), 36 десятин 1423 сотки церковної землі та церковно- приходську школу, яку відвідувало 15 хлопчиків. Священником був Р.І. Діаковський. Кількість віруючих інших конфесій не вказана. Отже, приведені дані свідчать про приблизну рівність мешканців села за статтю, про існування школи й відвідування лише хлопчиками. Порівняння із описом Л. Похилевича вказує на збільшення числа жителів- 634 особи (43,7%).
